Село накрила темна ніч,
зірками виблискує все небо.
І потемнів весь білий світ,
що закривать очей не треба.
Десь кіт мяукать,десь лає собака,
а у далені сова,так грізно прокричить.
І тільки світло в одиноких хатах,
показує-моє село не спить.
Сяду на лавку і занурюся в думки,
підперши голову свою руками.
Думками і мріями я помандрую у світи,
як той вітрильник,що бороздить морями.
У мріях помандрую хоч куди-
та замічаю,завжди повертаюся додому.
Бо і у житті обмандрувавши всі світи,
з сльозами повертаюся до рідного порогу.
Десь прокричала знову в далені сова,
і всі думки,враз позабулись.
І тільки не міняється краса села,
а ще думки-з нами завжди і нам їх не позбутись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835322
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2019
автор: Бабич