Весь світ – театр, а душі в нім – актори,
А не слабкі та смертні ці тіла,
Для котрих час – найбільша перепона,
Хоча його боятись – все ж дарма.
Людина – це ж всього лиш тіло,
Лиш м’ясо та залита в нього кров.
Костюм, так кимось зроблений невміло,
Що раз за разом, грає не ту роль.
Душа ж безсмертна, лиш вона творить,
Її політ – безмежний, як вся творчість.
Коли б впіймати цю примарну мить,
Цей діалог без слів, я ж ще спроможний?!
Я ж можу ще?! Я здатен?! Дайте знати.
Чи поясніть – “чому?” та як назад…
Це ж все ж не гра, а роль – як тут програти?!
Хід випав долі – вона ставить пат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835069
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2019
автор: Терпкий Післясмак