Всім встати. Буде суд.
Підсудний - дощ!
Прийшла весна у кожусі,
В болоті її плаття,
Тримає гілку у руці,
Втомила її праця.
"Нема тепла, бо дощ прийшов,
Усе тут заливає,
Ну де ж він ключик віднайшов,
Що всюди все встигає.
Злетів вже цвіт, пройшли свята,
Мене і не хвалили,
Ну що, скажіть, за дивина,
Кругом і всюди зливи.
Хрущі чекали цілий рік,
Щоб в вишнях політати,
Сидять під листям геть усі,
Не можна так страждати".
А дощ сміється тут лише:
"Я маю що сказати!
Мене не можна засудить,
І під замком тримати.
Ходіть усі: щось покажу,
А потім йдіть судити,
Свою я створюю красу,
І треба оцінити!"
Всі встали дружно за дощем,
Ідуть вже до віконця,
Чудовим, гарним, добрим днем,
Коли чекали сонця....
Гуляло смішно цуценя,
Коли все почалося,
Сухого місця вже нема,
Сховалось у колосся,
Та це не дім, та це не дах,
Почало там скавчати,
Дівча маленьке по слідах,
Змогла його забрати.
Тепер в сімї чудовий пес,
Самотність розчинилась,
Ну так, у цьому є свій сенс,
А далі що творилось?
Стікали краплі десь по склі,
Задумався поет,
Побачив щось у кришталі,
Для нього є сюжет...
А пари в ліжечку сидять,
Укрились з головою,
Про щось так мило гомонять,
Як я люблю з тобою.
Ну що поганого роблю?
Погляньте : скільки дива,
Без мене вмерло б цуценя,
Зелена стала нива,
Зійшлася пара, у грозу
Бо йшли без парасольки,
Сховались разом від дощу,
Тепер вже мають доньку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834880
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2019
автор: Galkka2