***
Хоча буваю часом в центрі вихора буття
та він в душі лише найменший порух спричинити ладен
адже у ній – свий вир, з яким тому, назовні
вже зрівнятись не під силу
***
Вже скільки раз здавалось ,що втрачаю зір
Та ні… то очі бачать у пітьмі, а ще - незриме
інколи – майбутнє, і дуже рідко….просто щастя
***
Тобі здається, що мене не відчуваєш…
Коханий, так повинно бути,
я думала про це давно,
коли при сяйві лунному
його природу сонячну я зрозуміла
***
Колись помітиш небо зоряне
таке близьке, неначе ти землі вже не належиш
а іншим разом …неначе його немає над тобою
то ти свавільно створюєш його – лише уявою своєю?
яку ж вагу ти маєш у своїх очах!
і проти неї Всесвіт - невагомий
***
Коли навчишся відчувати дні,
тоді в їх непомітнім русі
зненацька з’явиться один,
відмінний від усіх…
за ним - по-іншому
почне відмірюватись час
© O.Z. Олена Зінченко 08.05.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834845
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2019
автор: Zinthenko Olena