Рідна хата-скільки сили у тобі,
де б не була ти-у місті чи у зеленій діброві.
Ти душу людську зачарувати змогла,
до себе ти тягнеш,як далеко людина уже не була.
У згадках дитячих ти казкою будеш,
дитячі роки-ну ніяк не забудеш,
Матір і батька я бачу у сні,
але біля хати старої і вони молоді.
І мої скроні почали вже сивіти,
і хату вже мою влюбляються діти.
Та до хати батьківської,так і манить мене,
і наче душа туди,що сили ноги несе.
На дворі оріх і лавка під ним-
під ним посидіти я завжди любив.
А ще батько і мати,хоч вже і не молоді,
але не змінилися вони у душі.
Хоч брат там живе і все поміняв,
по своїму все,вже він збудував.
Та у сні я буваю,у себе-там вдома,
там все так і є -як літ тому сорок.
Рідна домівка,це наша душа,
де б і яка вона ,у нас не була.
Вона є одна і вона чарівниця,
бо вона чарує до себе,а ще завжди снится.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834812
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2019
автор: Бабич