Я людиною є , залишатимусь нею до скону,
Я не рвусь до корита, воно лиш худобі дано.
Визнаю в своїй хаті свічу на столі і ікону,
І застелене ліжко простим, домотканим рядном.
Пробігають роки, видозмінює форми обличчя,
Скло на вікнах уже пропускає проміння не так…
І допоки у снах вас до себе батьки не покличуть,
Пам’ятайте, що Ви на землі собі Бог і козак.
Лише знайте одне, вас оцінять колись, як людину,
До могили прийдуть, хто вас носить у серці своїм.
Край могили, в ногах, посадіте червону калину,
Не діліться лише, навіть з другом, бідою ні з ким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834535
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2019
автор: Віталій Назарук