Дивлюсь, як полум’я веселе
Вогненними зубами їсть траву суху
Вже десь далеко,
Та тріск пожадливий до мене долина,
Там дим і спека.
Вогонь завісу димову слав попереду,
Не об’являючи живому,
Мов ворог кревний.
Зняв куряву монгольською ордою, загарчав
Конем вогненним.
Ніч затулила чорний степ.
Пожежа відгуляла тризну дику
Із вітром вкупі.
І не одне живе в вогні кричало криком,
Та в полум’ї не чути.
Мов хустка жалобна розпластана лежить,
Лиш де-не-де її цяткують рожі дивні,
Тремтять свічою.
Минає ніч. Вже полум’я сичить,
І долілиць паде перед росою.
Незвичне безгоміння, сморід злий
Просякнута я тліном і бідою.
Дай, Боже, дощику! Мою печаль залий,
І прорости зеленою травою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833980
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2019
автор: Лариса Чорноус