Я хочу побачити світ без війни,
Без сліз, без страждання, без болю.
Навіщо страждають Вкраїнські сини?
Чому? Ми ж так любимо волю!
Ми хочемо миру, свободи, зарплат,
Бажаємо владу змінити.
Хіба винен в усьому наш старший брат?
Так й дальше доводиться жити.
Будуємо з вами країну нову,
Складаємо пазл за пазлом,
Та не вдається розкрити цю схему складну,
Щоб знову з‘єднатися разом.
Немає у душах підтримки й жаги,
Жаги до свободи і волі.
Єднатися разом - не до снаги,
Шукаємо важчої долі.
Блукаємо світом: туди і сюди,
Вірим у краще майбутнє.
А далі, народе мій, далі - куди?
Чи станемо знову могутнім?
Такими, що зможемо відсічу дать,
Що зможемо твердо сказати:
«Не буде ніякий тут цар панувать!
Не буде нікого вбивати!»
...Я вірю, настане колись такий час,
Коли сонце світитиме ясне,
Не буде АТО, і крові, й образ,
І вогник вже цей не погасне.
Горітиме вічно, завжди, повсякчас
На знак миру, і дружби, і правди.
І спокій, і щастя буде серед нас,
Дамо ми зі всім собі ради.
Колись вгомониться російський наш брат,
Колись світ стане чесним,
Колись дослухатимемось до порад
І спілкування буде словесним.
Нехай не тепер, не зараз, не тут,
Нехай не завжди, не наповну,
Та колись оціниться наш важкий труд
І тоді ЗАЖИВЕМ, безумовно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833811
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2019
автор: Лілія Гриценя