По обіді, майбутньої осені
небо ввечері візьметься хмарами,
та коли ще не стане «вже досить», то
попливе мить надіями марними.
Межи днями, мережива дійсності,
Справи, друзі, гонитва за грОшами…
Головне – не забути хороше все,
І не зрадить собі в лицемірствості.
Попри течію днів незупиненну,
Мати Беріг, де ти будеш Прийнятий.
Оминаючи обрій бескидами,
Поцілунками, солодким прИдихом.
Відчувати на кінчиках пальців
Те, чого не обіймеш думками,
засинати з очима-вустами,
Не рахуючи втрачених шансів.
І до ранку, чи то назавжди,
Тихо тліти, розтанувши в ночі.
Ублажаючи мрії дівочі,
На всествердне, іти до мети.
Йти, повзти, бігти – стачило б волі.
Дотягнутись, щоб бути Блаженним,
Впавши з кручі, крихким та камЕнним,
Взвитись ввись, не дивитись додолі.
Все відміряно, та не оплачено.
Всі борги вже описані зВерху:
Миті, дні – туго звито, всколочено…
Та ніколи назад не поверну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833753
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2019
автор: Саша Вовкин Син