1
Вона поїхала на канікули у Лос-Анджелес,
Та не добралась туди.
Кажуть, не далеко вона доїхала.
Бачили, що сіла в автобус,
Та вже не вийшла.
«Це все Ку-Клукс-Клан! — заволав я,
Прокинувшись на уроці в холоднім поті.
— Вони викрали мою малу, ой-ой!
Мою мулатку!
Мою Мері-Енн»
Сам незчувся, як опинився під каштаном:
Мокрі очі, обдерті руки, косуха в крові.
На*** атестат, шкільні заходи і консультації
З працевлаштування!
Ку-Клукс-Клан викрав мою малу!
Нема мені спокою, поки її не знайду.
2
І сидів я на кухні уже з нервовим розладом,
Давлячись гарячими тостами,
Щоб перехитрити біль.
«Мамо, тату, що робити?!» — кричав я,
Запиваючи опіки кока-колою.
«Ми молитися будемо всією церквою, — каже мама, —
Щоб Мері-Енн уже не вернулась.
Немає місця у нашому трейлері
Для десяти негренят»
«Якщо ти не встиг з нею нічого, — каже тато,
Забираючи в мами молитовник, —
Ні першої ночі, ні останнього слова,
Знайди її, синку, і докінчи почате,
А там уже відпустиш
На всі чотири сторони»
І бризнули сльози з моїх очей;
І волосся я рвав на своїй голові.
Ку-Клукс-Клан забрав у мене мою любов!
Ой-ой, забрав мою Мері-Енн!
3
І сів я писати листа президенту.
«... тоді подзвоніть мені,
І скажіть, куди за нею заїхати.
Містер президент, я готовий стати
І шерифом, і сенатором, і консулом,
Лиш поможіть розшукати мою кохану,
Мою Мері-Енн, викрадену в липні
1981-го рокубожого.
Задійте найкращі кадри ФБР,
Малдера, Скаллі, всіх тямущих,
Та знайдіть мою кохану.
Я уповаю на вас, містер президент, затямте собі.
Не підведіть мене, бо я не забуду.
Зберу профспілки, зелених, лівих,
Правих і соціалістів,
Влаштую хаос, путч і спалення прапора»
І послав я листа у білий дім,
Приклеївши марку з поетессою,
Яку любила читати Мері-Енн.
4
Мама з татом увімкнули новини:
Президент полетів на ланч до Фіделя.
Коли повернеться, не знає ніхто.
«Марш робити домашнє завдання!» — гаркнув тато.
І бризнули сльози з моїх очей,
І волосся я рвав на голові.
Вночі я виліз з вікна і простояв до світанку
Під будинком Мері-Енн.
Її тато, угледівши мене,
Показав з-за фіранки гвинтівку,
Посвистуючи в такт вбивчій попсі,
Що долинала з його магнітоли.
Бугаю до лампочки,
Що його доньку викрав Ку-Клукс-Клан.
«Бодай ти здох якнайскорше, — побажав я йому, —
І хай зі шкури твоєї ККК
Пошиє собі балахони»
5
Усі панки солідарні
І підтримують одне одного, як сім'ю.
Тому сів я писати листа Іггі Попу:
«Чи не бачив часом моєї Мері-Енн?
Ось висилаю фото. Може, впізнаєш»
«Здоров, хлопче, — відписав він мені.
— Викапана Мері-Енн живе зі мною,
Але звуть її Роуз-Мері.
Якщо хочеш, вишлю на пару днів,
Ти ще надто молодий — годі побиватись»
І бризнули сльози з моїх очей,
А руки посиніли в кулаках.
«Напишу Деббі Гаррі, — подумалось. — Вона зрозуміє»
І відписала вона: «Здоров, малий.
Викапана Мері-Енн сидить в мене на барабанах,
Але звуть її Мері-Лінн.
Я спитаю, чи хоче вона вернутись до тебе.
Якщо ні, раджу тобі про неї забути.
А не забудеш — матимеш справу зі мною»
І сльози бризнули з моїх очей.
Я вирвав кульчики зі своїх вух.
КУ-КЛУКС-КЛАН ВИКРАВ МОЮ МАЛУ!
ОЙ-ОЙ!
АБИ ЇХ УСІХ ФРЕДДІ-ЗА-МЕРКУРИЛИ!
6
«ККК збувають товар в Мексиці», — підказали мені,
Тому рушив я у Монтеррей,
Та Мері-Енн там не знайшов,
Лише перефарбовану Мері-Ліззі.
Натовкли мене і роз'ятрили мою душу,
Ту, що непідкупна й неокупна,
Ту, що небайдужа,
Ту, що ненавидить,
Ту, яку знудило на все,
Що змусило її ненавидіти.
Бризнули сльози з моїх очей,
Кров — з моїх вух.
Я рвав волосся у нестямі, а мама
Переслала мені листа:
«Вас відраховано зі школи. Директор».
«Тепер ходи колядуй», — дописав тато.
А я шукаю Мері-Енн,
Яку викрав Ку-Клукс-Клан.
Хай пальці мої повсихаються,
А струни порвуться, якщо
Я ще можу думати про школу.
7
Я поїхав на вихідні у Лос-Анджелес,
Щоб сісти на автобус і не вернутись.
«Викрадіть мене, — молився я, —
І хай я знову побачу Мері-Енн»
Доїхавши щасливо, я розридався.
«ККК нікого не викрадають, — сміялися з мене.
— Коли ходить по світу таке, як ти,
Ніяких ККК уже не треба.
Правильно дівчина зробила, що втекла»
І бризнули сльози з моїх очей.
На голові не було вже що рвати.
Від президента — ігнор, а мамині молитви почуті.
[b]Епілог[/b]
Стояли досі гарячі дні: цвіркуни не затихали;
Павуки спускались безбоязно.
Я звів голову: нудотна жовтизна,
І на таке немає знеболення.
Бозна-коли я міг з нею жити.
Краще б нас усіх викрав ККК, —
Ми все одно розбрелися навсібіч.
А я рушаю, ледве перебираючи ногами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833723
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2019
автор: