Повітря солодке від запаху цвіту.
Кульбаби укрили поля за містами.
Ховаюся в травах від себе і світу.
Ще трохи і рватиму квіти руками.
Безглуздісь буття не лякає у лісі.
Звуки природи розвіюють втому.
Забуду людей і віддамся утісі.
Сьогодні мені не треба додому.
Почую, як шепче коріння з землею.
Послухаю вітер, що листя тріпоче,
Бо біль мій досяг вже свого апегею,
І лезо в кишені нерви лоскоче.
Сьогодні забуду, для чого я й звідки.
Цей світ вже не стане для мене гіршим.
Сьогодні нарешті уб'ю себе.
Щоб стерти усе, щоб стати іншим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833661
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2019
автор: