Хоч із безлічі тіл і фігур
відрізнила душа ідентичну,
не шкодує життя коректур,
шантажує за гру поетичну.
Тихо впала на берег зима
за секунди до повного щастя.
Щойно мир перепав задарма.
Тільки нащо?
А може й не здасться.
Недомовок немає у нас,
ще гуляємо в райськім саду ми.
Натягнулася злегка струна,
а по ній простягнулися думи.
Просочилося надто земне
у знеструмлені словом судини.
Все минає і цей день мине,
запитай… в будь-якої людини.
Не засвоїла вкотре урок,
грець із ним, як не виучу потім.
А по суті, назад теж є крок,
осідає ж від згарища попіл.
Чим розрадить душа нічия,
у якої скалічена мантра…
Тож… куди понесе течія,
Я подумаю й вирішу завтра…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833641
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2019
автор: Полісянка