Награлись у війнушки й мову. Досить.
Він вирішить питання всі. Без «бе».
Прийде і за дужки все повиносить,
що винести не встигло феесбе.
Зійде на трон нарешті наш володька,
наш пазл у матрьошці з вованів.
Пустіть слугу народу, безбородька, –
навести лад в країні і війні!
Наш пацик, чесний (вроді – не мавроді).
Тож, вовко, наші бюлетні лови!
Бо всі ми, як і вова, безбороді.
Живі – й без мови, віри, голови.
Ми ладні будь-де, будь-кого порвати,
хто стане на заваді раптом в нас.
Мільярди хай викачують з Привату,
а з укр. Нафтогазу – нафту й газ.
Бо порох наш відсирів, спорохнявів.
А жерти жертві – хочеться завжди!
Ми будем знов покірні та слухняні,
лише до нас, володько, ти прийди!
Ласкаво до корита пана просим.
Схилився. На колінах – «оба-на»!
Тож тільки «у матросов нєт вапросов».
«Вапроси» ж є завжди у вована.
Бо він іще «зелений», отже вчицця.
Хоч Нотр-Дам він сорому й згорів...
На місяць виє молода вовчиця.
Прозорі зорі блимають вгорі.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833530
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2019
автор: Олександр Обрій