Тут на білих дверях "двісті двадцять дев'ять",
Витяжки труба завжди прагне стелі;
І кутів багато, тільки більшість - "вбиті",
Втім, не зіпсує це чарівних митей:
Фарба, де-не-де, мов луска дракона...
Осад вже згорнувсь в позі ембріона.
І гуде над ним витяжная шафа,
Бережучи сон колби- батискафа.
Коли ЛАТР ти ввімкнеш, здійметься вихор
І маленький світ сколихне він тихо.
Лінії прості та структура рівна
Забезпечують це хімічне диво:
Лише кілька грамів, блискучих дрібок,
"Добре розмішай - і ти справжній хімік" -
Ці думки були б, безперечно, хибні,
Хоч такі солодкі й такі ймовірні.
Ти не є володарем мікросвіту.
Гулі набивай, здобувай освіту,
Будь рабом випадку, пізнавши велич:
В світі ти один, а молекул - безліч:
Не людський це розум тут щось доводить.
Професійний погляд незмінно дробить
Все матеріальне і все чуттєве
На химерні назви й реакцій схеми.
Це ти усвідом - і дійдеш до суті:
Коридори ці та бляшанки мутні
У старезних шафках - певна основа,
Для поєднання хімії та слова,
Для щеміння в серці, тремтіння фібрів;
Що в себе ввібрав ти, для себе вибрав -
Щоб розкласти справжнє все по полицях?
(Перше - запах черемхи, спирту та кориці...)
Абстракціонізм й натюрморт хімічний,
Тут сплітаються, попід дахом звичним;
Зерно знань зростає в вельми чудну парость,
Щоб любили, щоб - потім повертались!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833385
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2019
автор: Катерина Трач