Не віддам

На  кожне  із  ста  «чому?»
Єдине  лише  «пробач».
Так,  я  кохаю  тебе,
Благаю  лише  не  плач.
Ні,  не  існує  ніяких  «нас»,
Але  я  просто  поруч  із  тобою.
Шкода,  проте  минув  вже  час,
Який  колись  назвала  ти  любов’ю.
Я  все  знаю,  маленька  моя,  –
Ти  мені  шепотів  часто  так.
Повір,  мені  також  шкода.
Пробач  мене  за  те,  що  слабак.
Відчайдушно  до  сліз  і  до  болю,
Я  кохаю  тебе  так  само.
Я  готова  до  останнього  бою,
Я  помру  за  тебе,  коханий!
Я  помщуся  за  твої  шрами,
Не  віддам  тебе  я  нізащо.
Я  піду  до  твоєї  мами
І  скажу:  її  син  –  найкращий!
Я  присяду  з  тобою  поруч,
Обійму  твої  втомлені  плечі.
Я  врятую  тебе  власноруч,  –
Це  –  найважливіші  у  світі  речі.
Витру  сльози  твої  поцілунком:
То  брехня,  що  чоловіки  не  плачуть.
І  найкращим  твоїм  дарунком
Буде  спроба  мені  пробачить.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833243
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.04.2019
автор: Маргарита Мельничук