Коли Її сміх лунає мені просто у скроню…
Коли вона Світ свій розклала прямо в моїх долонях…
Коли не сполохується і не втікає невидимими шляхами,
Я розумію, що мушу тримати це Щастя якнайміцніше руками.
Коли Її очі спершу мене шукають щоранку…
Коли Її губи не лишають жодного шансу шрамам і ранам…
Коли не боїться при мені плакати і лютою посуд бити…
Я ризикую щасливим за Неї вмерти, або і вбити.
Я розумію, що ладен усе на Світі за Неї віддати,
Аби хоч раз своє ім’я від Неї почути, чи Її своєю назвати.
Покірно згоден на себе взяти усі гріхи Її і провини,
Аби тільки Вона себе від мене не ховала за ними.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833217
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2019
автор: