Стискає нині серце чорний спрут –
Невже зійшли з усіх можливих рут?
Невже гуртом так оступились знову,
Що пхаєм у в’язницю Неньку й мову?..
Невже час наркотичного сп’яніння,
Чи душу й мозок відключати вміння...
Безплідним залишити плодовите,
Вишиванку та недошиту свиту…
Горить і Нотр Дам, і Томос – в терни,
Могили свіжі стогнуть, ще без дерну…
Навчили людство жити віртуально –
І розум, й мозок знищують реально.
Чуби зрізають і чіпляють пейси,
Доволі легко змінюються фейси.
Болить душа від зримого театру,
Не загасити б Українську ватру…
18 квітня 2019
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833204
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2019
автор: палома