Хтось із нас мусить бути мудрішим. Мовчи.
Може час все затре. І вогонь в серці зітліє.
Пучками пальців долю читати мене навчи.
Навчи, як жити без тебе. Все інше зумію.
Зумію сховати так глибоко, що не знайдуть.
Душу читати - тяжка, непосильна ноша.
Йду по дорозі. Тебе за руку веду.
Може нас не зупинить нічна сторожа.
Хапаюсь за соломинку. Ось так! Живи!
Люди навколо бачать те, що покажеш.
Слухай руками шепіт землі, трави.
Сій насіння, а час все розставить, зважить.
Мовчи. Читати вустами твоє "люблю",
То мука. Солодка згуба. Життя натхнення.
Люби! Хай в твоєму полум'ї вся згорю.
Між небом й землею, в нашому одкровенні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832962
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2019
автор: Поцілована Сонцем