Роза вітрів (У співавторстві з Володимиром Верстою)

***
Самотній  місяць.  Води  Атлантиди.
Краї  незнані.  Далі  неземні.
За  поглядом  дивлюсь  каріатиди
Вперед.  Зима…  Хоч  серцем  у  весні,
Де  сакура  суцвіттями  мережить
Твій  ніжний  образ,  музо…  Я  згубив
І  карту,  й  компас.  Ти  на  узбережжі
Мене  чекаєш…  Я  не  розлюбив…
Крізь  хвилі  непокірні  я  везу  мій
Дарунок,  що  для  тебе  приберіг,  —
Кохання…  Серце,  мов  палкий  Везувій,
Горить,  пульсує  лавою.  А  сніг
Вкриває  горизонти  пеленою.
Прошу,  чекай!  Я  повернуся  в  сни
І  пролунає  музика  луною...
Весною  припливу  у  рай  земний.
***
Спивай  мене,  мов  мед  хмільної  ночі.
Співай  мене,  як  оду  божеству.  
Хай  море  мрій  в  душі  вогнем  хлюпоче.
В  рядках  буремних  знов  я  оживу.
Спиняй  мене,  мов  мить  п’янкого  щастя.
Спитай  мене  про  сенс  блаженних  мук.
Хай  стане  грішний  хміль  святим  причастям.
Іди  за  мною  у  густу  пітьму.
Пірнай  у  рими,  ніби  дощ  у  тишу.
Шукай  в  словах  магічний  горицвіт.
Ми  –  музика,  в  якій  печаль  і  ніжність
Сплітаються  в  єдину  срібну  нить.
Розтануть  у  тумані  слізні  ноти,
На  мить  тебе  побачу.  Не  торкнусь…
Мій  подих  украдуть  вітри  свободи.
Чекатиму  на  сон…  і  на  весну…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832943
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2019
автор: Лілія Ніколаєнко