* * *
Людмилоньці з любов’ю
присвячую
1
О чом ти, мово, —
солов’їна?
Дивись! — як
дивиться
людина!
До зір — до зір душа
злітає:
Чи там є Бог? —
кого питає??
І як ти любиш, любиш —
цю таїну
тебе й прониже на ту мить,
у ту ж хвилину!
О — це б вернутись
до очей — які в дитини...
вони глибинні теплі раді
не під зтином —
світів мочальних
і холодних
й безначальничих.
Що ж? Бог — начальник?
Він Світло —
Він цілується
світлом цілується
в серці цілується
навік цілується —
єсть Бог — дитина!
2
Як веснами
світ зеленів
я світ полюбив
пишнотою сердечної зелені
З зеленої глини
ці творива
амфори —
біг я у поле
і ставив для обпіку їх
на видноколі
Дзвоніннями гналося за видноколами
все це
дзвоніннями змінювавсь світ
Боже, Ти змінюєш серце
Гонитва постала в смітті
Бог спасе це
Тепер на смітті
у житті
лежить
лиш — велике серце
26.10.2016, ранок
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832941
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.04.2019
автор: Шевчук Ігор Степанович