Увечері, осінньої пори,
Біля вузенької маленької нори
Старанна Мурка тихо чатувала.
Себе лиш слиною поки що частувала.
Поводить вусами, зачувши запах миш.
Аж тут Сірко:
- Ти справи ці облиш,
Щовечора вечеряєш лиш м’ясом, -
Нагнувсь до кішки й облизнувся ласо.
Тут горда Мурка в позу стала – хвіст трубою:
- Ти хочеш, щоб ділилась я з тобою?
Цього не буде! Я тут головна,
І відпрацьовую господарям сповна!
Сірко й собі не хоче відступати:
- Ти головна?.. Та «із якої статі»?
Нещасні миші крадуть по зернині,
А завдяки мені в амбарі нині
Лежить зерно, й ніхто його не краде, -
Пес гавкає, хвостом махає радо.
Й так захопилися обоє! Не на жарт…
А мишки у амбар скоріш біжать,
Зерна щоб принести. На зиму буде…
Аж глядь: якісь там незнайомі люди
Тихенько лантухи наповнюють зерном,
І, очевидно, тут вони давно…
Чим все закінчилось. неважко здогадатись…
А хто для вас з них головнішим може здатись?
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832764
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2019
автор: Ганна Верес