Земля дрімає в очікуванні весни,
А скажіть люди, невже хтось хоче війни,
Чи до вподоби, грім гранат, снарядів,
Дітей , «двохсотих» й похоронних обрядів?
А, як же мрії, надії, сподівання,
Все замінити? Всі в розпачі… страждання,
Та чи для цього, мати дитя родила,
Під колискову, щастя в Бога просила?
А чи то літечко, чи зима лихая,
Бандитів - найманців, лізе ціла зграя,
Що тут забули? Бажання збагатитись?
Та скільки ж можна, стійте, досить казитись!
На небо згляньтесь, скрізь імла, на пів темно,
Чи ви осліпли, нема серця й не щемно?
А, як маля? А чи побачить небо синь?
Чи завжди буде, над нами сиза осінь?
Хоча і зранена, земля проснеться,
На ній вбереться, пшениця в колосся,
Адже зерно, сіять на рівному полі,
Щоб геть без урвищ й без хімічної зброї!
Наа шматки рвати, земну красу, чи варто?
Війну, страхіття. Ні! Не буде забуто,
Вам не діждатись, прощення і навіки,
А Україна, знову посадить квіти,
Й сади безкраї дадуть новий урожай,
Нам би війну, спинить, щоб розцвів рідний край!
10.02.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832545
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2019
автор: Ніна Незламна