Подайте-но мені мензурку ту.
Свій борг країні в неї я надзюрю.
І мужем стане хлопчик-дзюркотун.
В отамани піду, "зелений" джура.
Вкраїно, маєш вибрати з мужів.
Та не журись, що вся чуприна – сива.
Ти єсть народ, що вкотре зубожів.
Ти був народ, якого правди сила*...
Народ, який до волі має хіть,
з колін піднявсь, бо сила є в менісках.
Та мій цивілізасцяний підхід
обрізаним дитинством пріє в мізках.
Він прагне з вами ближчого злиття:
принести в телевізори "відлигу",
вдихнути в холодильники життя.
Отож в мензурку чесно я відлию!
Хоч недруги кричать: "Не сци в буряк!"
Прийду до влади – покажу невірним
і де зимує Мамин-Сибіряк,
і всі "пасєрєдінє" договірні.
Такий "Квартал" в країні я утну,
що голови усім вам закварталить!
Впишу на монумент Дрюркотуну:
"Як славно в братське лоно ми вертались!"
© Сашко Обрій.
* з вірша П. Тичини "Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832381
Рубрика:
дата надходження 11.04.2019
автор: Олександр Обрій