Зазіхають посіпаки
Атакують мої смаки,
Конвертують в неподобство
І відхаркують в життя
Я тікаю, ухиляюсь,
Мов женуть мене собаки,
Але рагулізм і жлобство
Не бажають вороття.
Я повинен бути пильним
І не знать перепочину
Фільтрувати, сортувати,
По полицях розкладать...
Все, що робить мене вільним,
Має наслідки й причину
І таку велику ціну,
Що не варто і казать
Приспів:
Я
Хо-
Ва-
Ю
Голову в асфальт
Я
Стрі-
Ля-
Ю
Пальцем в небо
Роз-
Би-
Ва-
Ю
Кришталем базальт
— Змушена потреба,
— Треба, чи не треба!..
***
Особисті лангольєри,
Журналісти-репортери
Дістають мої химери
Із контекстів, між рядків...
Й кожен раз казать повинен,
Що нічого я не винен,
Що нікому я не винен,
Крім дітей і крім батьків.
Всі шаблони, всі формати
Роблять світ придуркуватим,
Роблять сіре сіруватим,
Ігнорують індивід...
Дай пробитися з-під смі́ття,
З трендів — у різноманіття,
Вести до межі століття
Вимираючий свій вид
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832318
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2019
автор: Ніколя Петрович