Знаєш, діду…

                                                 ***
Знаєш,  діду,  твій  погляд  мене  зігріває  –
крізь  роки,  кілометри,  межу  вікову.
І  хатинка  твоя,  і  криниця  за  гаєм,
де  колись  мене  вчив  ти  косити  траву.

Через  довгий  струмок  перекинуті  кладки  –
символічні  мости  у  моєму  житті
до  людей,  до  країн.  Із  собою  на  згадку
взяла  я  краєвиди  і  пахощі  ті.

Незабутні  слова  твої:  «Що  ти  читаєш!»
і  знаменний  дарунок  –  старенький  «Кобзар»!
Ти  навчив  мене  небо  читати,  ти  знаєш?  –
краще,  аніж  дитячий  зірковий  буквар.

Ти  навчив  мене  зорям  і  сонцю  радіти
і  триматись,  коли  підкосила  журба.
І  могутній  Дніпро,  і  струмок  той  тендітний
в  серце  сили  вливають,  коли  я  слаба.

Он,  далеко  між  хмарами  над  небокраєм
закликає  нестримно  і  впевнено  йти
зірка,  мов  поводир  непохитний.  Я  знаю:
це  ти!

25.03.2019

Фото  з  Інтернет

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832030
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.04.2019
автор: Лилия Силина