Місяць таївся, ген, так далеко,
Ледь - ледь світився, сивий ріг стирчить,
Біля віконця… туга…сердечко,
Вкотре в тривозі та воно мовчить.
Не заховають, хмари їй печаль,
Хоч вдень й сніжинки, злітали легко,
Вона дивилась, поміж них в ту даль,
Він там на сході… Її лелека.
Геть молоденький, лиш почав бритись,
Віру й надію, все несе в серці,
За Україну, за неї битись,
Він завжди здатен, хоч в мулі берці.
Земля і попіл, урвища, ями,
Той сніг вологий, чомусь кровавий,
Закривав очі, погляд до мами,
Де рідний край. Плач пташки тужавий.
А сніг все падав і вітер гупав,
Земля здригалась, трісло скельце,
Чому синочку, мене не слухав,
Плакала мати… Ховалось сонце.
19.02.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2019
автор: Ніна Незламна