Замовкнуть невмиті слова,
Забуде про біль голова,
Цілюща волога зіллє
В пересохлому роті
А попіл розвіють вітри,
Один з них шугне догори
І благовістить, що ми є,
Але це буде потім...
Відпуститься грішній душі,
Припинять ятрити вірші...
Білизну брудну не побачиш
На жодному плоті.
Скінчиться тридцята війна
І тиша зайде, тишина...
І сам себе врешті пробачиш,
Та все буде потім
Приспів
Урочистий марш планет,
Пророчий реванш прикмет...
Колись кожна книга буття вкаже кошт на звороті.
А поки що є — життя,
Благе воно, чи сміття,
Всі висновки — хочеш не хочеш, залишиш на потім!..
***
Спустошено внутрішній світ,
Забуто Новий Заповіт...
Фінал передбачено, більшість, здається не проти...
Здається, що то не про них,
Байдужість в зіницях скляних
І чхати — далеко, чи близько,
Останнє їх "потім"!
Пройде череда поколінь,
По полудню лишиться тінь,
Зупиниться перепочити земля від істоти...
Що далі — гадати не нам,
Який підійматимуть храм,
Чи буде той шанс взагалі
— Відродитися потім...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831602
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2019
автор: Ніколя Петрович