Пробігли швидко дні її медові,
Лишились ті, що пахли полином.
Вони гіркі, відомі тільки вдовам,
Ті ж п’ють за двох самі своє вино.
Вона не проклинала свою долю,
Пила, мов чари, трунок той гіркий,
І день-у-день життя долала втому.
А час лічив самотності роки.
Життя ж плило. На ноги встали діти,
А жінка ще купалася в красі.
Раділа їм і навіть всьому світу,
Хоч іній засвітився у косі.
Вона моя бабуся й просто жінка,
Якій я зобов’язана життям,
Коли ж мені самотньо, тяжко, гірко,
Про неї спогад кличе в майбуття.
8.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831003
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2019
автор: Ганна Верес