Я скучив

Я  скучив,  та  закінчились  слова,
—  Нехай  вода  хлюпоче  й  стогне  вітер,
А  я  його  уявні  сльози  витер...
На  чужині  сивіє  голова

Я  вірю,  доля  кращого  шука,
Хоча  її  й  клянуть  несправедливо,
А  інколи  спроможна  і  на  диво,
Одразу,  після  першого  ж  дзвінка...

           І  вітер  переніс  за  океан,
Схрестивши  так  кумедно  дні  і  ночі,
Немов  збулися  сни  мої  пророчі,
Яких  ніколи  я  не  пам'ятав.

Я  скучив,  а  причини  не  назву,
Виною  —  сьогодення  божевільне
І  не  таке  воно  падіння  й  вільне,
А  сни  —  не  такі  дивні  наяву.

Я  скучив,  але  зустріч  не  спішить
І  час  нічого  нам  не  обіцяє,
Ніхто  нічого,  як  завжди,  не  знає...
Де  ж  вічність  перетвориться  на  мить...

Я  скучив?  —  запитаю  у  себе,
А  відповідь  тобі  лиш  можу  дати,
Та  знаєш  все  сама,  на  те  і  —  мати,
Щоб  чути  крізь  далеччя  голубе

Це  норовисте  підсвідоме  "я",
Що  опинилось  на  краю  планети
І  в  хащах  снів  гукає:  "  Мамо,  де  ти?!.."
В  сподіванках  почуть  своє  ім'я

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830830
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2019
автор: Ніколя Петрович