Щира дяка авторці [u]Квітка))[/u] за натхнення і "тимчасовий прихисток" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829578
[i]калли чи гладіолуси,
пізні жоржини чи айстри -
кимось колись накололося -
вправним невидимим майстром
[/i]
***
[b]Він[/b]
квіти застигли на шкірі,
шрами прорізали душу,
нелімітовані в прірві
"хочу", "бажаю" і "мушу",
вільне у безвість падіння,
воля за мить до загину,
втиснувсь язик в піднебіння
і не ковтається слина...
прірва - то вниз чи угору?
змішані координати...
біло чи просто прозоро?
впасти чи просто стрибати?
***
писалося б та й писалось,
було б лиш кому читати...
та щось десь у нас не склалось,
хоч вовком завий, хоч матом
вкривай і святе, і грішне,
і Бога,і чорта... й душу
пропий-перепродай, лишнє
із неї труси, обтрушуй!
а в нас із тобов не склалось...
і кроки наступні - гОлки,
колись і мені співалось...
тепер - прохолодно й колко
***
мовчи... коли забракло слів...
мовчи, коли вони вже зайві...
що я хотів? чи... не хотів?
хто зна... хто зна... рахує таймер
те, що залишилось для нас
чи, може, наше від початку
чи ебоніт... чи плексиглас,
чи все життя, чи... просто згадка
***
[b]Вона[/b]
Мовчу... мовчу, хоч хочеться кричати
Бо й шепотіння - небезпечний звук
Я до кохання приставляю чати
І захищаю від кривавих мук
Воно ж вразливе, хоч міцніш за крицю
І тонкосльозе - як в весні ручай
Його гати - він далі струмениться
Все-все у нім - і радощі, й печаль
Між пальцями жорстокого «не можна!»
Між берегів із відстані й часу
Я кожну хвильку і краплинку кожну
В своєму серці трепетно несу...
***
[b]Він[/b]
а хто сказав про те, що нам не можна?
та, може, досить вже пересторог?
лякає кожен звук і думка кожна...
хто нам боронить - розум, совість, Бог?
ми дмухаємо навіть на холодне,
живемо упівсили, крадучись,
кохання спраглі, до утіх голодні,
ховаєм всесвіт в тихих "цьом" та "лизь"...
ми - не злочинці, грішники чи таті,
хоч десь вже, може, й зроблена печать,
щоб нас пекти, клеймити, штампувати...
комусь і в тому буде благодать...
нехай і так, хай нам судились клейма,
якби лиш в клеймах вся була печаль...
ми - половинки, зрощені без клею,
люблю тебе і геть мені не жаль
***
[b]Вона[/b]
то не клеймо, а лиш тату кохання
впеклося в мою шкіру і життя
мигтять картинки, наче на екрані
як прочитати їх? якби знаття...
не дам себе торкнутися чужому
сама вирішуватиму, що сміх, що гріх
і обиратиму сама, коли скоромне
коли пісне, - то справа не для всіх
чи оступилася, а чи злетіла в небо
судити буде хто? один суддя
для нас обох - для мене і для тебе -
це наше щастя на шляху буття
***
[b]Він[/b]
лежало щастя на шляху...
здавалося б - нагнись, підІймеш,
візьми його в цупкі обійми,
та... не дається ні в якУ...
лежало щастя на шляху...
і, головне ж, що точно наше,
таке... звичайне, не інакше,
всміхалось всім - merci beaucoup...
всміхалось тихо та чекало,
кого, чого? Тебе, мене...
що хтось із нас та не мине
його із піднятим забралом...
***
[b]Вона[/b]
лежало щастя, а любов літала
те на шляху, та - в небі голубім
йому лиш пил та зливи допікали
а їй все мріялось - летім, любім!
чекало щастя, доки хтось помітить
та підійме, неначе діамант
любов збирала душ чарівні квіти
й пісні ладнала із сердечних мантр
не знало щастя, що в коханні сила
не в спокої, а в русі й боротьбі
за те, щоби любов була щаслива
із ним, земним, у небі голубім
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830633
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2019
автор: Redivivus et ultor