Цілу нічку стара не спить, все діда чатує
Вже напивсь, ото до біса, чи то він жартує
Бурчить, що був колись король, й всі його любили
Напевно з розуму зійшов, - Ой, немає сили -
Кричить і охає, весь час, »Любіть», каже» Любіть»
Боюсь мене доведете! Дуже прошу не зліть!
Баба боїться підійти, той десь тягне руки
Ой, мені нащо, ця біда й йому такі муки
Вже й ганчірку на голову, із оцтом поклала
Аж сльозину проковтнула, - Я ж тебе кохала
В нього очі, як в вампіра, в ліжку три дні поспіль
Воно все, ото нічого та вже й мокра постіль
Що ж це буде, зажурилась, мочиться під себе
Як же я, сонце, любенький проживу без тебе?
Ні, сказала сама собі,- Треба щось робити
Що це дасть, ридаю поруч, досить голосити!
За вікном весна надворі, одягла жупана
За три ночі, геть, зморена, пішла наче п`яна
Під черешнею, близенько, взялася копати
Дід очунявся і швидко, визирає з хати
Звичайно, через вікно ніби боїться вийти
Не знати, навіщо риє ? Треба осмислити....
На лопаті гойдається, ледь видно із ями
- Тебе я, бісову душу, поверну до тями
Лип на вікно, старого вздріла й до хати швидко
А чи то він, чи хтось інший, так погано видко
Розчервонілася, як рак, бачить, а він в ліжку
Догори очі закатав… Тримавсь за рядюжку
Здалося ій, шаленіє, дригає ногами
Почав ричати, як той тигр, я ж кохав ночами
Тебе одну, а мені, що, вже риєш могилу
Тепер радієш, що втратив, оце нині силу
Пригадай, як ти хворіла…. Я ж мив тобі ніжки
Пригощав в ліжку бульйоном.. Тож почекай трішки
Згадай, його смакувала й мене цілувала
Ще милим і коханим, всю нічку називала
Баба хитро позирнула, махнула рукою
Одна думка, каже друге, - Та біс із тобою -
І погналась під черешню, дід видить, знов риє
Ледь - ледь дибає ногами, в ліжку мати криє
Дві руки поклав на груди, ой пече зараза
Тож горілки нема вдома, хоча б була брага
Певно помру, як не вип`ю? Думки, наче оси
Перед очима всі друзі , із флоту матроси
До подушки нахилився, відчув, мов болото
Вмить раптово, щось сіяє, схоже, на золото
У вухах гуде і дзижчить, то заграє скрипка
То вовчисько поряд виє, то сусіда пика...
Ой до чого ж я дожився, здалось сам злякався
До вікна, вже сів, дививсь … Навіщо набрався?
Скрип дверима, вже старенька, мило посміхалась
От намучилася нині, дякувать добралась!
Наче й ховала міленько та вийшло глибоко
Ти вже давай, піднімайся, чуєш лежебоко
Із – за пазухи тягнула, дивилася в очі
Дід принишк, а, як угледів, закам`янів, в шоці!
Цілу пляшку самогонки, поставила на столі
До стільця, наче упала, - Ну, як там королі?
Що сходив, в гості до предків, гайда похмелися
Одягай сорочку чисту, давай поголися
Це ж на смерть приготувала, вже яма готова
В діда очі, аж на лобі, - Що ти чорноброва!
Оце тільки полікуюсь, більш не буду пити
Чесно, люба, присягаюсь! Будем добре жити!
22.03.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2019
автор: Ніна Незламна