ЛАСТІВКА МОЯ

Повідлітали  роси  ввись.
Вони  і  нині,  як    колись
Летять,  летять,  а  я  люблю,
Єдину  ластівку  свою.

Давно  тебе  я  покохав,
Був  у  полоні  твоїх  чар.
Бо  не  підвладні  нам  роки,
Я  чую  ще  тепло  руки.

Ластівко  моя,  доле  кароока,
Ти  ще  політай  в  небесах  високо.
Ластівко  моя,  люба  і  кохана,
Ти  моя  єдина,  ти  моя  жадана.
Ластівко  моя,  доле  кароока,
Ти  ще  політай  в  небесах  високо.

Не  спати  нам  Господь  велів,
Бо  у  душі  ще  стільки  слів,
Ми  поговорим,  як  колись,
Лише    мене  візьми  увись.

Щоб  політати  між  хмарин,
Щоб  не  літав  я  сам  один.
Ти  мені  рідна,  як  земля,
Єдина,  ластівко  моя.

Пр.

І  розчинитись  навесні,
Я  у  тобі,  ти  у  мені…
Допоки  сонце  світить  нам,
Ми  ще  на  двох  збудуєм  храм.

Згадаєм  пройдені  роки,
Торкнусь  я  рідної  щоки.
І  вдвох  з  тобою,  як  колись,
Ми  злетемо  у  синю  вись.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829865
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2019
автор: Віталій Назарук