Людвіг ван Бетховен


Поема-симфонія

                               Єдиній  довершеній  
                               Марії,  натхненниці

Ще  трішки  —  
і  Бог  мене  втя;гне
до  першої  теми…
Ваали  новітні!..  понадієтеся  на  Іллю.
Враз  попалю  вас,
сумні  академіки!
Змус  отруйного  дихання  вашого  —
чистим  Пречистої  —  попалю.

Хочете  Голодного…
голод  й  неголод,
відкритість  —  й  закритість,
роси  —  і  сухість,
молитись  —  чи  не  молитись:
спечність  —  чи  холод!
Люблю  я  Іллю!!  —
Станете,  ваали…  тьху!..  на  Іллю
більш  дивитись!

Що  ви?
з  Бетховеном  вийшли  битись?
Допрацювалися  на  Антихриста?
Клони  повнісінькі!  пси  скаженії:
 
вам  крок  —  без  Божого  благословення?

дикуни-науковці,  озброєні  бісами:
що  більш  нині  «в  вооруженії»?
Ви  —  думаєте?..
Правду
засвідчую  —  міріади  завтра
зневажених  і  засмучених  —
мої  друзі…

Моральні  сили  нижче  дна  океанів!
І  кризосвятоначальнії  —  в  площинах  
завішені:  «повнії»!
!  Я  вам  скажу:
ви  не  знаєте  —  що
було  в  Бога  з  Бетховеном…

Всі  прислужники  Лютера  —
як  то  нині  —
страждали  так  само  —
лиш  іншим  «Ейндхо;веном»…
Моліться,  бо  на  сороковий  день  —
все  розпадеться,
моліться!  щоб  зараз  почули  —
про  що  ідеться!  —
про  Бетховена  має  право  говорити  —
тільки  Бетховен…

Та  ще  Бах:  радість!  керуючим  згори
каноном…

Бач,  є  орач  тектонік!
пахар  Нової  землі,
ризикований…
Бо  я  проведу  плугом  вершинно-кріпким
біля  голів  вам,  неправедні!
Орач  веселий,  орач  підйомний!
орач  нере;пнутий!
і  Бога  ради  —  моліться  —  щоб  не  дав  
плугом!
бо  я  пахар  у  Бога  розкований.
 
Ледь  що  пікнете—
дуже  я  вже  розкутий:
розкований!

Й  людці  ті  ще,
як  і  всі,  ніяк  аж  не  знали
і  Бога  —  й  Бетховена…
Звідси  й  про  вас  —  змисл?  —
що  казать?
Що  Бог  сказав?
Як  із  Бетховеном  садив  Він  —  Сад!!

…Ще  тільки  трішки!  —
й  Бог  мене  створить  для  першої
Теми!!
Чи  ви  не  чули,  що  в  тлінній  Америці
були
академіки?
!  Ісус-молильники  нині!

Бог  зігріває,  підігріває:
Син  знає  —  де  ми!
Як  Людвіг  з  Богом  садили  Сад!  —
Це  вам  не  роздавати,
Це  не  давати  і  брати  ордени  і  медалі…
Мов  Бог  Сам!!

Тільки  хто  бачив  —  Удар!  
всі  дременули  назад…
(що  за  удар?)
вернулись,  дослухать,
з  краєчку  в  сад.  

Сад?  —  йо,  ще  глядь  —
Удар!  —  майо!!—
тікають  ще  далі…

Цікаво,  вертають,  вітають  —  Удар!  —
йо  триньйо  —
тікають!  тікають  ще  далі!..

Одумались:
примазались  королі,  плюралі,  
 моралі;,  недостатні  пряжки,  півпряжки  —  
тримаються,
трясуть  привітальним…  тільки…
Удар!!  —  тільки  далі  і  далі!..

Що  це?  Що  ж  ц  е?!
Що  ми  туди  і  назад?
—  Мовчіть,  —  кажуть,  —  провінція…
Бог  садить  Людвігом  Собіподібний  Сад!

Спочатку  такі  собі…  як  муздумки;.
Бетховен  —  
розказує:
—  Ні,  навпаки,
я  вгору-вниз  з  Богом,
а  ви  це  куди  й  чого?

—  А…  не  з  провалля  тектону  в    т  е,
де  ангели,
чогось  як  дурні  вперед  і  назад...
Що  це  з  Богом  у  тебе?  Що  з  мелодією?

Не  дурійте  вже  ви  при  мені,  
О  ні!
Кидати  стане  у  глину  —  в  якийсь  Укрсад…
Клацать  і  далі  зубами  по  лінії  обрію?
Так  вертає  Бог:
там  повен  Бетховен…

І  приходять  знову  бундючні,
псуті,  без  совісті,  паки  каню;чити:
Чи  не  надто?..  королі,  моралі-плюралі,
толері  всі,  прямо  всі  проститутки  —
В  святий  та  неосвячений  ще  ж…
Диво-Сад!

Я  вас  навчу,  личинні,
як  чіплять  один  одному
позацерковні  регалії!

 
Удар!
Йо  триманьйо!  —
сподівались  що  Людвіг
пригладив  па;тли  по  формі  —
й  в  світі  надфо;рмному  —
а  він  —  суть  зсередини,  суть  ви;ломив!
всю!  наглий!  й  ці  зрадники  самих  себе  —  
по  три,  по  чотири,
тікають  далі  —  всі  дезертири
тільки  побренькують…
за  іскус,  за  геройство  
медальорегаліє!..

Жах!  Удар!  —
ще  далі!
Рай!!  —  Удар!!  —
і  ще  далі…

Світло  й  Жах!
о  Боже!!
у  с  е    в  невідо;мості!  —
що  далі??!



«Бог  цього  Бетховена  безмежно  трима!
Ну  хана!  закінчується  роздача  медалей…
Як  би  це,  бляха-муха,  так  підповзти,
зачекать  —  поки  пролітають
ангели,  чорти  і  троглоди;ти…
От  же,  вчасно  не  накрили…  дали  маху…
Як  тоді  я  промахнувся  й  з  ніщим  Бахом!
…так  хоч  цього…  хоч  накинутись  —
й  нагороди;ти!!
слів,  регалій  начепити  б…
Це  ж  відвів  би  око  од  Бог-Слова!
І  не  міг  би  з  Богом  сперечатися!  —  й  
творити…
 
Дак  навіщо  тоді  тут  оцьому  жити…
Оббрехали  б…  Всякі  жителі…
Бач,  духів  сміліших  розколи;хує!!
Тихо  все…  Дивись,  і  оклики…
От  —  от  —  от
з  Божим  даром…»


Я  вдарю!  це  вас  підітру;,  курчатка  —  
дохлики,
цим
скипіда;ром!  —

Навчу  миттєвих  злетів  в  вертикалі!

Кладіть  
дражні  і  суєтні  геройства  і  медалі…
Любов!  
лиш  до  Христа…
І  сині,  й  подсознательненькі,
не  знаєте?  —
Бетховена  й  мене  хотіли  похова;ти?..
Бога!  —  молитву  і  симфонію?  Сона;ти!?
Як  Людвіг  в  Бозі:  ви  —  куди?
Куди  ви?  старі  й  младі  маразматики!..

Бога  і  Людвіга  тут  уникаєте?
І  нас  прикончить  і  схова;ти  —
нас?  недоумки  і  недокошла;ті,
і  нерозла;писті  в  Бозі,
і  подсознательненькі!  недопила;ти!!
Так  діло  тут  не  піде  далі.

Крізь  оркестр  небес
ще  кликати  —  і  накликати,
щоб  вчули  —
будете  —  це  консона;нсно.
Вульгарні,  вивчите  сила;біки  і  ноти?
Нещасність!
 
Кладіте  перед  Богом  і  Людвігом
незароблені  медалі:
за  що?  за  землю?
У  Бетховена  і  Небо.
Хтось  мав  за  Небо?
Так?!  —
а  Бетховен  й  оцю  грішну  землю…

Так?  І  хто  вам  сказав  нищить  повноту,
Що  від  Марії,  як  Бетховен,  я  приємлю?

Святим  оцим,  вами  спаскудженим  
творінням,
Богу  і  Людвігу  —  які  ще  говоріння?
І  чути,  й  жити  схочете?  і  Бога  силу  
знати?
Насправді  це  рішили  ви,  самоприховані,
тайновідсебегиблоподсозна;тельні?..


О,  тепер  слухайте
правду  про  Бога  і  Бетховена.

Де;мони  життя,  глухонімії!
Демони  носили  мільйонтонну  вату!
Щоб  приглух!  Щоби  заглох!
І  в  вас  ці  демони,  всі,  глухуваті.
Демони  ці  носять  вами  мільйонтонні  —
мило  й  вату:
намилити,  замилити,  накидати,
щоб  Ігор  теж  оглу;х!
щоби  спустивсь  умом  —
у  пацанва;цтво…
В  всесвітню  «кислоту»,
в  «попсовість»  —  щоб  забув,  
як  світ  про  совість  —
про  секуля;рне  євроамерикохова;цтво…


Демони,  що  в  вас!  й  попереду,
і  ззаду  —  цим  хвостогрішшям  носять
сірова;ття!
 
щоб  не  ввійшла  правда,  що  в  Нього:
і  всім  кінець,  хто  не  у  Бога!
Але  Людвіг  відбивав  їх,
бо  глушили  й  життя!  —
що  і  до  чого!..
За  аристократів-доходяг  відбивав!  
І  їм  писав  —  і  вам  й  Богу  —  давав.
До  останнього  вбивав!
Кров’ю  Бога!  І  він  бачив  орло!

І  щоб  пронести  —  то  цих,  з  землі  —
й  своєю
з  горла…
З  вух.
Тільки  глянули  —  і  всі  тікали…

Підленькі,
свої  життя…  приберігали…

Ниці,  розумовенькі  ці  лютери…
Ісус  —  Серцеум!  Я  з  серця  кажу:  
а  —  тікаєте!  Від  Істини  втікаєте!!
Проти  Христа  в  вас  є…  прелютії!!
Куди  вам  проти  Людвіга!  —  
Скільки  воєн!  —  нічому  не  навчили…

Без  Ісуса!  у  всерединній  людині…  
всі  обдерті…
Уселенський  Бубон!  —  кличте
своїм  дітям  смерті!..

Лиш  Цариця!  ущерть  повна…
Це  Любов!
І  Син  Любов!
Любов  є
над  «коштовним»  й  над  
«коштовними»…

В  Людвіга  ван  Бетховена
росла  щедрість!
запах  цедри,
 запахи  планетні,  —  Сад  писав…
Углиблювась  —  був  в  вишнім…
полиша;в
незавершене  в  чернетках…
Неточно  йшов  —  є,  у  чернетках…

Він  щедрий!!  —
Сам  один  як  би  за  всіх  поетів!
А  потім  в  Сад  пішли  —
всьому  навчились!
і  віднайшли…  Що  богоданне.
І  —  Богу  відбулись!..
Прорив!  Поки  смирення  стане…
З  великими  —  прямо  біда…

Удар!!  —  
здригнувся  люд  —
тікать  від  Сил  до  океану!..
Удар!!!  —  і  перед  носом  вже  вода!!

Я  вас  доб’ю:
Удар!
що  видно?  Бог  літа  —  й  вода…

У  Людвігу  і  землю  й  Небо  править  
Бог!  —
а  ви  куди,  коли  страда?
Як  він  стражда!..
Від  Слова  геть?

Удар!—  кінець  вам,
хто  Христа  продав!
чи  ще  продасть…

Удар!  у  стан  молекул…
чутно,  в  вас  вода  і  все  вода?

да  воврещу  я  Огнь!  нещасні  крези.

Удар!  о  жах  —  злізать  з  комп’ю-протезів!  
Кажу,  злізьте,  без  серця  хто,  з  протезів…
У  Серці  ангели,  рай,  і  святі,  й  Небо  —
все  умісти;лось,  свідчу,  все;  є…
І  кип’ятком  запісяєте  в  мене,  фарисеї!!
 
!Удар!
бо  ви  все  ще  вода:
проб’єте  —  шкарлупу  ;
культур??
ФОНТАННІЇ!  Сміхи;!

Удар!  
без  Любові  —  Слова??  
ах  ви,  плутні…
У  тьму  єгипетську,  в  ментал!  в  форму!  —
назад…
Просіть  Іллю!

Удар!  —  
(я  вибачаюсь:  братці,  це  робота…)
Бог  садить  Людвігом  
Сам  —  неповторний  Сад…

Дух  Святий  втрапить  в  кого?
Не  знаю,
з  питаннями  —  
до  Сина-Бога!
Не  то  ще  підповзуть  —  та  й  
привітають!

А  поки  в  мені  Дух:
!Удар!!  —
Небо  й  земля  все  перекро;їться…
Наші  не  умні  —
в  нірках,  життєвій  поле-грі…
в  конфесіях,
в  букво-науках,  якісь,  ро;яться…

Розумні!..  й  хто
в  Цариці  що  буде  питати!
Ні,  кажуть,  совісно…  мабуть,то  нацхудожник…
а  наца  —  наца  —  це  обовязково  привітати!
 
Шелесть,  шелесть,  підмістки  клинять,
чорнильнять,  зачинають  —  наповзати…
!Удар!  хто?  —  Людвіг  не  утримавсь?  —
і  тільки  світові  учення  —
і  мерси  й  фраки  й  захиснії  торочення!  —
і  шати  шати  шати  !  скільки  в  бідних
шат!  —
і  потопити  в  честі  не  вдалось!  і  п’яти  —
п’яти  п’яти  п’яти  —  у  даль  —  у  вихор…
навіть  —  загуло.
Мов  не  було!

«Розумні!»
Думають,  що  Богу  ліплю  бра;…
Й  сам  Людвіг  цього  вже  не  вибирав…
Бо  бачив:  друга  тема  —
це  Діра…
Земне…
науки,  хитання,  хвилі,  плутні…  
ви  —  Не  в  серці,
в  голові,
ба!  і  без  голови…  Діра.

Боже,  пора!
Росте,  Боже,  страшна  діра!

І  каже:  якщо  можеш,  то  —  роби!
там  підніми  мільярднії  гроби…
ори,  єднай,  збирай  —  і  ввись  ори…

Людвіг  орав.
Цей  перетворював  і  перетворює  усе  —
в  божих  дарах!
О  так,  Бетховен  —  не  вмирав!
і  не  вмира!..
Поборемось,  серця-вулкани!
Поборемось,  серця-титани!!..
Поборемось,  духовні  християне!!
Поборемось,  поки  цей  світ  не  перестане
синіть  та  ни;діть…    
Здолаєм  гнид!

Поборемось  за  славу  Божу  над  цим  
світом!
Нас  не  змахнуть  —
ми  полюбили  Світло!!

Нас  не  убить,  поки  ми  любимо  це
Світло!!

Боже,  пора!  Дуже  велика
вже  Діра.
Бо  горе  вам,  всі  вчені,
провінційні  в  Дусі,
горе!
Ви  за  пізнішими  утво;реннями…
Служіння  справжні  скриті  в  вас…
Неправедне,  дасть  Бог  —  палив  й  спалю!
Прямих  служінь!  Сил!  —  
вми;кнутість  —  як  у  Іллю…

Нове  все  йде!..
Пора  і  на  подвижні  контрапункти!
Антихрист  ходу  сам  не  відверне:
без  сил  і  без  служінь  —  сяде…  хоч  де,
а  хоч  на  пупі.
Якщо  не  встоїть  в  серці.  Нове  —  йде!!

Бетховен  Богу  пахар  —
не  вмер  і  не  умре!
Любить  цих  Бог!
і  в  Небо  —  позамежні  ж  це!  —  бере.
В  недоторканність.  Бо  себе  зреклись:
Богу  —  дари,  і  землю  й  небо,  й  славу.
Всіх  берегли:
й  примножили  спасенну  віру:
словом,  числом  і  нотою.
Лишнє  від’єднували  у  
комірках.

Й  серце,  й  дух  у  Церкві…    
Бог  й  зараз  чує.  Він  не  жартує.
Він  просить  кожне  серце.
В  руки  візьміть  себе!

Ще  мнетесь?
На  сороковий  —  розпадеться…

Це  вчули  ви:  всю  правду  я  казав.
Тут  в  Вічність  хочуть  —
кліше;,  комп’ютернії  манії;…
Прямо  у  мене  —  й  в  Діву  —  як  у  двері!
Світські!  Гріхоп’ючі;!  Бісоп’ючі;  —  у  
                               Вічність?
А,  може,  нижче,  в  мільярдери?

28.12.2006

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829671
Рубрика: Поема
дата надходження 19.03.2019
автор: Шевчук Ігор Степанович