Кінцевий шлях нагадує стрілу,
Що швидко наближається до цілі,
З надією чекають уцілілі
На промені, що вразили б імлу.
- Боїшся?
- Та, ти знаєш, майже ні.
Хіба що дійсно страшно за родину.
Хто допоможе у лиху годину,
Якщо колись залишаться одні?
Як корабель позбавлений вітрил,
Зневірені та виплакані очі
Шукатимуть рятунку серед ночі,
Не маючи ні прихистку, ні сил.
Хвилююсь звісно. Що вже є то є.
Чи гідним був високої довіри?
Чи все зробив що мусив в повній мірі?..
- Всіх не врятуєш. Кожному своє.
Не варто долю іншому плести,
Він має сам своє життя прожити –
Творити, віднаходити, любити
І досягати власної мети.
Не побудуєш щастя силоміць.
Щасливий той, хто може все віддати,
Так само як життя дарує мати,
Завжди віддаючи все до дрібниць.
Щасливий, хто крокує до кінця,
Долаючи численні перепони,
Хто б'ється, поки кров не охолоне,
Ніколи не ховаючи лиця.
Очікування справдяться колись,
Нічого неможливого не має.
Дивись, уже за обрієм світає,
Все буде добре, нумо, посміхнись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829654
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.03.2019
автор: Сергій Вітер