Тому, хто надихає

Моя  любов  наділяє  владою–  щедро  і  необачно.  
І  саме    з  того  часу  ти  маєш  право  на  все…
Я  блукаю  в    тобі  –  єдиному,давно    зачаровано-  вдячна
Хоч  вуста  твої    -  тьмарять  розум,  а  ніжність  печаль    несе  
Я  –  думка  твоя  неслухняна  ,  що  вибилась  з  ряду  чіткого,
В    океані  людей  густому    -    принадна  тобі  течія,
Твоє  єдине  доречно  таємне  сказане  слово  -
Пошепки,  крізь  обійми    пестливе  моє  ім’я  .
Во  ім’я  втрат  і  припущень,що  стались  в  звичному  колі
Відновимо  дивні  мотиви,  забуті,  здається,  давно  -
І  поповнять    лави  щасливих  несамовитих  двоє,
І  збуриться  новим  Гольфстрімом    темне  холодне  дно.

©  Олена  Зінченко18.03.2019

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829477
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2019
автор: Zinthenko Olena