Із Росії дзвінки та листи зачастили
І промови лестиві лунають щораз:
Щоб одні о́дних ми неодмінно простили,
Крок до миру ступили між давніх образ.
Що сусід агресивний – наш істинний брат.
Бо пройшли вкупі довгих немало доріг!
...Як же крок хоч один подолає солдат?! –
Він у муках тяжких потерпає без ніг!
Як назвати тепер росіянина "друг"
І обнятися міцно у цій ворожнечі? –
Бо давно вже солдат животіє без рук,
Відірвало які по самісінькі плечі...
Хвацько "друг" той розки́дує вбивчі гранати,
Вщент огнем в Україні братерство все стер.
Тож не хочу братів я обманливих мати
І подалі тримаю підступних сестер...
Ну, припустим, вони і покинуть Донбас, –
Будем голосом тихше, тепліше чуттями,
Та як раптом їм завтра скомандують:"Фас!",
В шиї болісно вчепляться злі до нестями!
Оригінал.
Снова пишут, звонят из России
И толкают «гуманные» речи,
Чтобы мы друг друга простили,
Чтобы сделали шаг навстречу!
Говорят, что Россия брат,
С коим пройдено много дорог!
…Как же сделает шаг солдат,
Если нет у солдата ног?
Как сказать россиянину «друг»
И обняться по-братски при встрече,
Если нет у солдата рук?
Оторвало по самые плечи…
Этот «друг» в нас кидает гранаты
И разжег в Украине костер.
Не хочу я такого брата
И подальше таких сестер…
Ну, допустим, оставят Донбасс,
Голоса наши станут теплее.
Только завтра им крикнут: «Фас!»,
И опять они вцепятся в шею!
Авторка Тетяна Малахова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829431
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2019
автор: Юрій Шибинський