Не кажи, що чоловіки не плачуть,
Бо ти бачила, бачила сльози мої,
І не від болю, а тому що вдача
Примушує часто мати безглузді бої.
Таке вже було до мене на світі
І буде, знаю, після мене на світі теж,
Бо любить Доля кидати нам квіти,
Коли тіло наше тягне сумний кортеж.
Так, буває, що ми гірко плачемо,
Одиноко у відчаї виємо вовком,
Потім встаємо знов ловити вдачу,
Щоб до неї іти розміреним кроком.
Не питай чому я в одинокості плачу,
Але звично не приймаю поразку,
І, звісно, не падаю ниць тим паче,
Бо я приймаю життя як гарну казку.
16.03.2019
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829276
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.03.2019
автор: Левчишин Віктор