XII століття відзначилося інтенсивним будівництвом замків, які залишалися фортецями, але в той самий час зберігали певний комфорт і навіть блиск.
У лицарів з'являється вільна хвилинка, яку вони проводять в розвагах і забавах. У замках нерідко проходять поетичні змагання. Саме в придворному середовищі зароджується куртуазна література, яка відображає смаки та інтереси цієї верстви населення. Значення слова "куртуазний" пов'язане з новими рисами лицарського побуту.
Виникає новий ідеал людини, новий куртуазний кодекс поведінки. До лицаря тепер ставлять більш складні етичні й естетичні вимоги. Він повинен бути вихованим, щедрим, шляхетним, захищати слабких і пригноблених, бути добре освіченим, розбиратися в музиці, грати в шахи, вміти виконувати і складати пісні, і взагалі, бути здатним на тонкі почуття, що проявляються в любові до прекрасної дами.
Одним з основних жанрів куртуазної літератури стає канцона – (італ. "пісня"), назва якого підкреслювала його музикальність. К. створювалася самою структурою строфи, яка розпадалася на дві або три метрично різні групи, що складалася у певний мелодійний малюнок за рахунок "висхідної" і "низхідної" інтонації та чергування довгих і укорочених рядків. Частина з "висхідною інтонацією", своєю чергою, ділилася на "два кроки", відмічені подібним розташуванням рядків і іноді тотожністю рим. Зв'язок між "висхідною" і "низхідною" частинами підтримувався римою.
В українській літературі до цієї форми звертався В. Самійленко. Так, у його поетичному циклі «Весна» крім сонетів зустрічаємо дві канцони:
Вона вже йде,
І серце жде
Її, як кралю молоду,
Іди ж скоріш,
Мене потіш,
Тобі назустріч я піду.
В ряснім гаю
Журбу свою
Забуду, щастя там знайду,
По муках всіх
До чар твоїх
З сльозами щастя припаду.
Тобі ясній,
Тобі благій
Я розповім свою біду;
Твоїм квіткам,
Твоїм пташкам
Гучні я співи заведу.
Іди ж мерщій!
В природі всій
Я чую вже твою ходу.
Красо моя!
Зустріну я
Тебе, як кралю молоду.
Іншим найважливішим жанром куртуазної поезії була сирвента, що структурно відповідала жанру любовної канцони, але відрізнялася від неї тематикою громадського змісту: політичної і нерідко сатиричної. У сирвенті трубадури торкалися питань війни, феодальних усобиць, взаємних відносин. Переваги і недоліки тієї чи іншої персони або навіть цілої соціальної групи обговорювалися в сирвенті з усім запалом, без усякого стримування негативних емоцій.
Однак частіше сирвенти були "персональними" і викривали не тільки моральні пороки супротивників, але і їх поетичну бездарність.
Подібно до того, як канцони прямо або ж через довірену особу переправляли до адресата, сирвенти посилали ворогу, і вони нерідко сприймалися як виклик, на який відповідали дією або словом. Така, наприклад, сирвента "Про те, що нестерпно", написана трубадуром Ченцем Монтаудонскім:
І, бог свідок, мені неприємно
Захопленість молодика, чий щит,
Незайманий, невинно блищить,
І те, що капелан неголений,
І той, хто, злобствуя, гострить.
Зауважимо однак, що при всій протилежності змісту канцони і сирвенти, бувало, зближалися в тих випадках, коли строфи з політичною і військовою тематикою включали в своєму складі і похвалу коханій.
Куртуазні поети не тільки часто співали полеміку між собою, а й нерідко культивували форми з внутрішньою діалоговою природою. Так, своєрідним діалогом-суперечкою був жанр тенсони. Трубадури сперечалися на теми лицарського етикету. Наприклад, вони могли обмінюватися думками, що краще: бути чоловіком Дами чи її коханцем, віддати перевагу служінню Дамі або лайливій славі і т.д. В області поетичної творчості найбільш значимою була полеміка про відмінності "простого" та "темного" стилю.
Так, популярністю користується тенсона, в якій два поета міркують про мотиви своєї пристрасті до різних стилів: перший відстоює привілеї "темного" стилю, вишукану, витончену манеру, другий віддає перевагу простій і ясній, більш доступній поезії.
Діалогова структура відрізняє також жанр пастурелі. У генезі цього жанру злилися дві традиції: антична і фольклорна середньовічна. На тлі ідеального пейзажу, найчастіше весняного чи літнього, розгортається опис зустрічі лицаря з пастушкою. Розмова між цими представниками різних станів розвивається в дусі змістовного і стильового контрасту, що створює комічну тональність. Лицар, який намагається спокусити пастушку, з'єднує свої домагання з формулами витонченої куртуазії. Але селянська дівчина виявляється стійка проти грубих лестощів і з насмішкою парирує репліки нав'язливого кавалера, який залишається ні з чим. Один з ранніх зразків пастурелі знаходимо в поезії трубадура XII в. Маркабрюна:
Вчора в вечірню годину
Стрів я дівча біля тину,
Просту пастушку невинну.
Ще й одягла та дівиця
Теплу квітчасту хустину,
Хутряну шубку козлину,
Синю картату спідницю.
Любко, таж феї літали,
Як у колисці ви спали,
Вашу красу захищали.
Тільки, прекрасна дівице,
Ви б іще кращою стали,
Якби мені ви сказали
Ближче до вас притулиться.
Пане мій, ніби та злива,
Ви клянетеся бурхливо,
Палко, завзято, чутливо.
Лицарю, - каже дівиця,-
Честь бережу я цнотливо,
Щоб від неслави, можливо,
Потім весь вік не журиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829013
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2019
автор: Теоретик