ЩО Ж ВИ НАРОБИЛИ

Я  Шевченка  люблю  змалку,
                                   як  читати  стала.
В  свої  п"ять  неповних  років
                                   "Заповіт"  вже  знала.
І  тому  в  цей  день  великий
                                   я  його  питаю:
Чого  ж  ти    так  похилився?
                                   Що  так  серце  крає?
Крізь  зітхання  і  крізь  сльози
                                     ось  що  я  почула,
Послухайте,  люди  добрі,
                                     поки  не  забула:

Я  поглянув  на  Вкраїну  й  чолом  похилився,
Якби  міг,  то  із  могили  я  б  до  вас  підвівся.

Я  б  узяв  би  свої  вірші  і  пустив  по  вітру...
Ви  читали,  та  не  знали  мого  "Заповіту".

Треба  ж  було  будувати,  а  ви  зруйнували
Те,  що  зводили  роками,  у  що  душу  вклали.

Треба  було  жити  разом,  а  ви  поділились,
Ще  й  шматуєте  Вкраїну,  куди  ж  ви  скотились.

Працювать  ніхто  не  хоче  -  так  дітей  навчили.
Люди  добрі  і  хороші,  що  ж  ви  наробили.

Схаменіться,  одумайтесь,  треба  щось  робити:
Рятувати  Україну,  добробут  ростити.

Та  не  ліками,  не  словом  -  треба  працювати.
Бо  сусіди  вам  не  прийдуть  в  хаті  прибирати.

Подивіться  на  панянок,  на  панів  пихатих:
Вони  все  палаци  зводять.  На  яку  зарплату?

А  простий  народ  працює  з  ранку  і  до  ночі,
І  отримує  копійки.  А  він  жити    хоче.

Отака  вас,  люди  праці.  вже  чекає  шана:
Брати  діток  і  йти  в  поле,  працювать  на  пана.

То  ж  не  плачте  наді  мною  гіркими  сльозами  ,
І  подумаємо  разом,  як  нам  жити  з  вами...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829008
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 14.03.2019
автор: Любов Вакуленко