Звужую-
чись до кінчика, чіпляючись
за все, цій моркві судилось бути
товстою.
Світ – лиш обставини, жа-
люгідний город під нею. Вона тріщить
від уяви, наслідків,
поживи,
мрій, вороже напханих в себе,
її фібри породжують моно-
полію –
схожий на хвіст чи клин двигун, що
пізнав секрет розширення, розплавлений
до барви смеркового
сонця і
тугий. Чоловікові в брудних
рукавицях, чий погляд на неї
мов каже:
«Мій найщасливіший день схожий
[s]«Мій найщасливіший день схожий[/s]
на траур у порівнянні з цим», – умови жи-
ття прирекли, що
рабство – це,
згідно з суперечністю, легко,
а свобода – це тяжко. А їй що?
Забудьте
про мудрість землі. Вона мовить:
«Не вдасться стати на заваді тому, що
неможливо здолати».
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828986
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2019
автор: o.fediienko