А стежинки у гаю заплелися у косу,
Довго ними я блукала, на хатиночку попала,
Вся вже мохом поросла і прогнивша і ній стіна,
Дах покритий очеретом, наче просто із намету.
В двері стукала легенько і відкрила помаленьку,
Заскрипіли, наче в казці, може я тепер у пастці?
Захопили павуки, і у кокон затягли,
Серед хати посадили, в чому справа? В чому діло?
Раптом просто із кімнати, кіт виходить весь кудлатий,
А за ним баба Яга, посивівша вже така.
-Відпусти, кажу, стара! А то буде вам біда!
І не думай ти бабуся, що тебе я забоюся!
- Що ти, що ти, не кричи, чаю хочеш? То ж бери!
- Задурманити лиш хочеш, як туман посед ночі?
І розплакалась старенька, наче дівчинка маленька.
-Так зі мною все життя. Звідки взялась маячня?
Завжди всі мене цурались, і самотньою зосталась,
Хтось пустив огидні слухи, що зі мною дружать духи,
Що збираю мухомори, щоб чіпалися хвороби,
А я їх усіх збирала, щоб дитинка не пропала,
Щоб обходили звірята, бо вони усі малята.
Ранених я лікувала, всі кричали, що з'їдала,
Вмію я варити трави, але ж то не темні справи.
Час спливав, а я одна, і не любить ні душа,
Я в село тоді пішла, паляницю всім спекла,
Та почався просто бунт і мене в куток женуть.
А зникали з села речі, бо зліпила я малечу,
Взяла в когось лиш хустину і стареньку одежину,
Щоб зробити манекен, з ним говорю цілий день,
А ти в коконі сидиш, бо як знімлю, то збіжиш,
А з ким маю чай попити? Про життя поговорити?
Так під свічечку маленьку, ніч проплакала старенька,
Світле було її серце, лиш у бруді все люстерце.
Хтось обмовив, от біда і за многії літа,
Вся брехня,мов кислотою, проїдала її долю.
Пригорнула я Ягу і тепер не раз прийду,
Світлий стане її дім, правда занапує в нім,
Приведу сюди людей, насаджу в саду лілей,
І тепер дітей приводять, вона в лісі з ними бродить,
То ж не слухайте обмови, шлях шукайте чистий, новий,
Бо страждають в самоті, люди добрі і прості.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828979
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2019
автор: Galkka2