1
Іду через грозу,
немов через кохання!!..
Рубай кінці!
І віддавай хвости...
Вже подивись! — більш скелі і хитання!
Єсть Океан! і корабель, є ти...
Осклизло все; у водах —
загнивання,—
Біль наповзає на кермо мети!..
Твань узбережжя — виють
в тванях-лазнях
Заперті в смерть
мудрійші мокроти!!
Став парус! Підбирай живих останніх!
Все на ходу!
І майже — вже — мов бог!
бо дихаєш із свіжаком в ладнаннях…
Хід! Хід!.. Пішло!! Ого!
Ого!!
Ха-ха!! Оце отак
виносить?!
Бог — сила... Це натрапивсь на підйом.
Дух — сни знесе...
Снів — жабуриння просить!!!?..
О!..
Бог і ти,
і добре вам обом...
Мить. Смерть й життя!
Всеодкривання.
На фронтові грози!—
Мить висоти:
Є Бог і ти! І хвилі! й невертання.
Лети і не вертайся: рви хвости...
2
Чи то жахливий Бог? — з ним —
надихався...
Бог — надлишком в плоті
сечовини?
І не вини:
Бога кохання не вини:
як подавалося ти зігрівався ж...
Бог краще знає. Де не грівся?
Сказав — з грошима... Без грошей?
І як де «повезе»... іще.
Скаже: «поп...й в океан»:
ти і поп...й...
Замерзлий,
а що нарікати на вошей?..
Личини!
корчаться в піні, без сеї змоги...
Це в духові усе є так як є:
ба! думають —
пухканням їхнім миші зроблять ноги...
інтелігенти...
мов хто стягне — і хтось уб’є.
Дивись! Се дух!—
є все таким як справді є.
Не звязаний земним,
і не вдосталь небесним!
Ти співтворець —
Нового неба і землі...
Нехай ти будеш — тільки чесним...
Чесним!
Бог створить решту...
аби не плакали — малі.
Гади! не молять Бога: це —
й не гріють Сонця...
І є мана:
що їм потрібен виліт калу-
мислі — в Красу, та є ж— лиця віконце...
Усе віддай, щоби в віках не нарікали!..
Лети — незв’язаний.
3
Лети—
не в пам’яті життя
де повзав рачки...
Й співай! де хоче Дух Бога і знов —
Злітай!
і от затихнуть ніби скачки...
і зігріває Кров Бога — любов!
Лети! — із Богом лиш добро творити—
Весь архаїзм, благо: ідея і вода...
Ти — архетип? та ж ... типи недобиті:
Дивись! під надписом води дереворити...
більш сирий надпис висиха і — пропада...
(Чи зрозумів?)
От!! — як хто Христа продав!..
Лети! —
важливо не лякатись,
й не зазнатись:
Відчуття Бога, Бога у собі
Співати!
мов святі! —
тільки співати...
І зблиски казу
зблиски сказу — моря...
геть рябі;
І виклики! кобальт, брилиськ —
за
голубінь.
Небо не тисне. А завіс нема. Одно вже.
Які слова? Темінь множин.
Бо погляд твій в Бозі
безсмертя довжить,—
Обоє довжать!
всьому — як хоче на землі пожить...
І все дозріло — щоб безсмертя жить...
Богові досить увійти у вухо...
І не важливо — із якої висоти:
Важливо тільки те — яким є ти...
А — глухо…
1997
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828549
Рубрика: Нарис
дата надходження 10.03.2019
автор: Шевчук Ігор Степанович