Серце до серця не склеїш, не зв'яжеш томлінням.
Тріщинки долі хитким візерунком мрячать.
Хто ти для нього? Миттєвість бажання опівдні,
чи мимовільна сусіда в дорогах, що мчать?
Плани на спілку. Розрізаний день на огризки.
Клопотів, справ, руху, транспорту, сну, спільних мрій.
З-посеред вічного "часу немає" лиш бризки
в серці осядуть сімейно-украдених дій.
Наче у поїзд чужий застрибнути з перону.
Ти - в мій, чи я - в твій? Як вибрати...Рух в нікуди.
Кожен дорослості тягне тяженну корону,
спаяну з досвіду, прикростей, злості й нудьги.
І притираєм кути, гострі ла́тки і ли́шки...
Іржа минулого вперто вгризається в світ.
Серце до серця припаяне страхом хоч трішки
далі самотність посунути, утекти від
тих вечорів, що наповнені пазлами тіней
тих безкінечних колишніх гримас і подій,
що вивертають свідомість до пошуку вірних
митей в житті, коли ти був сам, цілісний, свій.
Серце до серця.... Рубцюєш, зстригаючи стики:
намертво зшити! Так міцно, щоб вже нікуди....
Зтямся! Прийшов ти з самотності вічної звитий
і по скитаннях земних теж вернешся туди.
Серце до серця. Облиш беззмістовне заняття.
Зблизились? - Значить теплом безкорисним зігрій
і відпусти. Бути вдвох - це тривожне сум'я́ття.
Всесвіт між двох - віковічний природи то стрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827756
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2019
автор: Мар’я Гафінець