Я давився сльозами в підвалах,
Вибиваючи місце і шану,
За куток, де жахіття і сморід,
Де не знають ні свого, ні чужого.
Тільки тут у розбитім кориті,
Де з'їдають мене таргани,
Я наблизився ближче до Бога,
До церковного співу, молив.
Убивав у собі, що хотів,
Що хотів і так ніжно любив,
Забував, що на світі любов,
А для мене понурість і біль.
Але завжди беріг у душі,
Глибину, що пізнати не міг,
Помирав, щоб воскреснути знов,
Бо я вірив насправді в любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827412
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.03.2019
автор: Ти не осліп