мої небажання стають потайним кораблем.
не втоне у морі гіркої пекучої туги.
чого ти вже хочеш, із жалю нескорений щем?
як коло замкнене із /треба/ сумної наруги.
що день то все більше, величних живих кораблів
куди ви пливете, вигнанці забутого завтра?
у морі безмежнім широких з/ятрених світів,
у вас є маяк, що сяє яскраво /не варто/...
моя небайдужість поверне додому- причал,
а душі порвуться, канати не втримають болю.
чого ти вже хочеш, нема із чуттєвості скал,
лише кораблі і моря терпкого доволі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827215
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2019
автор: Квітка))