Тубільні народи,
Сяйте ясно – нам випала нагода!
Колись на наші молитви не давали нам згоди.
Колись індіанці страждали від вбивчої шкоди.
Так, минуле в нас тяжке, та готуйтесь до нагороди,
До прийдешньої слави – йде пробудження народів.
О, так!
Ставай, ви, любові війська!
Це про вас молили предки, і вже відповідь близька,
Відчуваю це душею. Чи ви чуєте це теж?
Нас силкуються збудити звучним галасом пожеж.
Кожен народе,
Ставай, настав ваш час.
Вистачить ховатись,
Припиніть, настав вже час.
Кожен народе,
Ставай, настав ваш час.
Вистачить ховатись,
Припиніть, настав вже час.
Милосердя – це мій лук, молитви – то влучні стріли:
Потягну і відпущу – як синиці полетіли.
Майте надію!
Співчуття – надійний щит і у жилах – ріки віри.
Йтиму стежкою пилку, навіть лізучи зі шкіри.
Так, я відроджусь!
Я не збрешу,
Як скажу, що скніють сім’ї в індіанських таборах,
Звичне вже насильство вдома неминуче кличе крах.
Ненаситний алкоголь розбиває нас у прах.
Діти страчують себе, коли зносити страх нема сил.
Це війна.
Зносити страх нема сил.
Це війна.
Ні, зносити страх нема сил.
Це війна.
Ні, зносити страх нема сил.
Це війна.
Це війна, що не стерла нас на пил,
Бо ми знаєм, що для звершень нас цей світ і народив,
Ми знаєм, що ми ті, хто являвся в сотнях снів,
Ми саме ті, про кого дідусь молив.
Ставай, ви, любові війська!
Це про вас молили предки, і вже відповідь близька,
Відчуваю це душею. Чи ви чуєте це теж?
Нас силкуються збудити звучним галасом пожеж.
Всі народи славні,
Ставай, настав наш час.
Кажу вам, не ховайтесь, бо
Нарешті настав наш час.
Корінні жінки,
Заледве не святі ви,
Ґрунти ваші вразливі вас і досі щедро живлять,
Хоч над тілом і землею познущались страхітливо.
Моя шана вашим предкам і культурі прадавній.
Корінні чоловіки,
Велика вам подяка,
Я ж бо бачу вашу силу, яка все ще в вас палає,
Хоч незламна ваша раса зажила знущань усяких.
Моя шана обрядам і танцям, і предкам.
Ми б’ємося за любов і б’ємось за мирний світ,
І даруємо свій найкращий цвіт.
Ми б’ємося за любов і б’ємось за мирний світ,
І даруємо свій найкращий цвіт.
Кожен народе,
Ставай, настав ваш час.
Вистачить ховатись,
Припиніть, настав вже час.
Кожен народе,
Ставай, настав ваш час.
Вистачить ховатись,
Припиніть, настав вже час.
Кажуть, історію пишуть переможці. Але звідки взятися переможцям, якщо війна ще не закінчилась? Бій тільки розпочався. І Творець відправляє своїх найкращих воїнів. І цього разу це не індіанці проти ковбоїв. Ні, цього разу це всі прекрасні народи людства разом на одному боці. Ми б’ємося, щоб на зміну нашому страху прийшла любов. Цього разу кулі, стріли і гарматні ядра нас не врятують. Єдина зброя, яка має силу в цьому бою – це правда, віра і співчуття.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827136
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2019
автор: o.fediienko