ВОВЧИЦЯ
Я вовчиця, голодна і зморена,
не слабка і не сильна, мабуть,
світом, хижим, лихим, натренована.
Як не ти, так тебе загризуть.
Я не хочу, аби вовченя моє
теж побачило горя оскал
і забуло добро, що і в мамі є,
виставляючи злість на загал.
Я не хочу, щоб рідна кровиночка
теж вовчицею стала колись,
щоб озлилась до болю дитиночка,
бо і їй ікла в душу вп’ялись.
Я вовчиця – своє захищатиму,
хоч знекровлюсь в бою, хоч помру.
Не за себе – за тебе стоятиму:
«Не підходь, враже злий! Розірву!»
Про пощаду наш недруг благатиме
і не знайде для захисту слів.
Хто тебе – не мене ображатиме,
той не зна до кінця матерів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827080
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2019
автор: Людмила Грицай