[i](Пам'яті Саші Мотляха)[/i]
Не гоїть час щемні, болючі рани
Не стерти з пам’яті тяжкий, душевний біль
Куди пірнути з сірої омани,
Чекати порятунку нам відкіль?
Півроку, як спинилося сердечко,
Згорьовано зітхнуло після мук,
Понівечене затишне гніздечко,
Бо пташенятко випустили з рук.
Всі ріднії плекали мов перлинку,
Щоб не спіткали негаразди злі,
Синочка, внучка, золоту дитинку,
Не втримали, живеньким, на землі.
Земля - хай буде пухом лебединим,
А пам'ять - горить вогником свічі,
Ти був найкращим, дорогим, єдиним,
Пробач зітхання, муки і плачі.
Тепер не в’януть квіти на могилі,
Сльоза-роса в пелюстках-озерцях,
Біль втрати відпустити ми не в силі
Ти завжди будеш в душах і серцях.
25.02.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826821
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2019
автор: Інна Рубан-Оленіч