Ще багаттю палати... Як буде куліш до смаку,
Що не із концентрату, в закіпченому казанку!..)))
Ми удвох біля вогнища. Згодом заллємо вогонь
І кохатися підемо під розчепірення крон
Верб сумних, що зеленим волоссям укриють своїм
Переплетення тіл... Зараз тільки вечерю доїм...
Ти, кохана, з рушниці вологи краплини зітри,
Мов сльозини... Їм нині не час... Хай чекають пори,
Як розлука захоче, мов привид, торкнути плече,
Бо у вІйни дівочий щораз виливається щем
Сльозогінно... неначе від газу Майдану пори.
Кача плине... У темряві шерех сполоханих крил...
На приховану творчість, на острів, куди через Стікс
Пролягає місточок, немов обіцянки пусті,
Припливли полювати... Чи ні... Ми цінуєм життя.
Тільки віру козачу у себе вбери і затям-
Це я міг би сказати душевно, без обеняків-
Різні влади даремно вбивають у нас козаків.
Дух козачий у нас, відчуваєш кохана!.. У нас
Наша сила і вдача... Кохатись ідемо нараз,
І сполохана кача злетить на два срібних крила...
Я віддячу за те, що мені ти себе віддала,
І до ранку над темними водами Відьми-ріки
Буде плинути стогін солодкодівочотривкий.
© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119022507431
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826819
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2019
автор: Серго Сокольник