«Не бачиш Бога? Що ж, таке життя.
Це норма для людського сприйняття.
Але Його описано в писаннях.
З них це — найправильніше і останнє
(Або: єдине істинне — оце).
Вивчай його, дотримуйся, і все.
Якщо так зробиш, то потрапиш в рай.
Якщо ні — в пекло. Отже обирай.
Це буде після смерті, не раніше.
Хай все життя тебе ця віра тішить.
Так це чи ні, ніхто не перевірить.
Але це так. Блаженний той, хто вірить», —
Це є релігія. Ось атеїзм:
«Оце і є життя. Не парься, пліз.
Ти бачиш все. І більш нема нічого.
Тому не заморочуйся про Бога.
Помреш — тебе не стане. Бо ти — тіло.
Бог — втіха тих, кому не пощастило».
А є духовна практика. І це —
Природний інструмент, що нам несе
Одуження очей від сліпоти,
Можливість жити в щастя повноті,
Зв'язок із Богом, дійсний і практичний,
Що вимір часу змінює на вічний,
Витягує нас з чорної діри
Обмеженості, наче із нори.
Релігія і атеїзм — це секти.
Доки сліпі ми, ми є їх адепти.
Доки у нас незцілені чуття,
Ми поза щастя, дійсності й життя.
Тому я бакті-йогу практикую
Двадцять шість років. І вона працює.
Як саме? І що це мені дало?
Моє життя до повноти зросло.
Від чорної діри, з нуля, з нічого
До ста відсотків — до взаємин з Богом.
Зцілило це мій зір: дало йому
Сприймати Бога завжди напряму.
[i]25.02.2019, Київ[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826806
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2019
автор: Петро Рух